Мотиви у поетичній творчості Оксани Забужко

Поетична творчість Оксани Забужко викликає особливий інтерес серед літературознавців. Поетка розділяє погляди екзистенціалістів, вважаючи, що людина позбавлена змоги не лише змінити світ, а й осягнути, систематизувати його, що подія завжди випереджає теорію. Прогрес визнається ними лише ілюзією, з’являється відчуття вичерпності історії, естетики, мистецтва. У своїх ліричних творах авторка приділяє багато уваги осмисленню української ідентичності, часто користується методологією фемінізму.

 У своїх ліричних творах Оксана Забужко заглиблюється та по-філософськи осмислює основи людського буття, розкриває різноманіття людських емоцій. Низка віршів насичена художніми явищами, які засвідчують підкреслено ігрове начало її лірики. Поетка більше тяжіє до стилю театру абсурду, антитеатру, моделювання «світу навиворіт». Збірки всіх періодів творчості («Травневий іній», «Диригент останньої свічки», «Автостоп», «Новий закон Архімеда») втілюють ідею абсурдності людського існування: у тоталітарному й постколоніальному просторах індивід не може бути самим собою, щоразу одягаючи інші маски й виконуючи інші, нав’язувані прагматичним соціумом ролі.

Екзистенціальна парадигма відіграє велику роль у ліриці поетеси, на основі цього твердження, виділяємо основні мотиви лірики Оксани Забужко, в яких простежуються філософські домінанти: біблійні («Іще слова, вологі і сирі…», «Самогубче дерево», «Корабель дурнів», «Зворотна адреса, або Поема проводу», «Новий закон Архімеда», «Благословіння хлібів», «Три осінні елегії. Вересень», «Коментар до дій св. Апостолів», «Дорогою до пекла», «Ель Греко (Домінікос Теотокопулос) «Вознесіння Богородиці», «Автостоп (Молитва кінця часів)», мотив гріховності («Базар на медового спаса»), абсурдності буття (цикл «Естетика пози», «Дорогою до пекла», «Балада про офсайд», «Монолог Офелії», «Офелія і «мишоловка»), смерті й страху («Самогубче дерево»), художнього часопростору («Два трансатлантичні сонети», «Од такої тоски…», «Крим. Ялта. Прощання з імперією», «Розмова», «Портрет К. М. Грушевської в юності», «У вагоні метро», «В якомусь світі я була з тобою…», «Три осінні елегії. Листопад»), «світового дерева» («Цей чоловік…», «Художник», «Од такої тоски…», «Королівство Повалених Статуй», «Феєрія про диригента свічок», «Ad hominem», «Портрет К. М. Грушевської в юності», «Самогубче дерево», «Лист із дачі») тощо.

Художньо інтерпретуючи такі мотиви філософської лірики, Оксана Забужко проводить вектор до проблем сьогодення, моделює різнопроблемні площини, застерігає, провокує, граюється із словом, любить і ненавидить як справжня жінка-поетка.

Відгомін національної історії і недавніх подій нашого українського соціуму знаходимо в таких поезіях як «Мистецтво грати в шахи», «Крим. Ялта. Прощання з імперією», «Зворотня адреса, або Поема проводу», «Рядок з автобіографії», «Диптих 2008 року», «Феєрія про диригента свічок». Тут вкотре вона говорить про жінку уярмлену і скривджену, проте яка вивищується аж до духовного очищення і спротиву («Полон Рогніди», «Балада про году цірівну», «Конкурс краси» тощо). У поезіях «Голосом вісімдесятих» і «Російський мотив» поетка відображає гостре відчуття завершення століття, передчуття близької кризи, проводить чіткий вододіл між російською культурою, яку вона щиро любить та поважає, і загарбницькою політикою, успадкованою від царських часів. У віршах Оксани Забужко наскрізною є ідея жертовності митця в ім’я мистецтва, в ім’я перемоги високих ідеалів.

В інтимній ліриці авторка декларує концепт жіночності, який поєднується з материнством і творчістю, переводиться не лише в побутовий, а швидше у психологічний, особистісний аспект. Проблему творчої сублімації вона проектує на біографію Лесі Українки. Вірш «Задзеркалля: пані Мержинська» магічним дзеркалом відбиває іншу, нездійснену реальність, варіант неущербленого традиційного жіночого щастя. У поезії «А все-таки я Вас любила…» розкривається ускладненість чуттєвого й психологічного досвіду жінки-поетеси в осмисленні кохання. У вірші «Така кругла, як глобус…» лірична героїня демонструє свою ніжність, яка набуває психологічної наповненості загальносвітового виміру, оскільки є в межах поетичного тексту квінтесенцією кохання між чоловіком і жінкою. У поезії «Любов» в центрі уваги стоїть закохана людина, що ходить по гострому лезу, змагається зі смертю. Поезія «Жінка з цитринами» пройнята болем, відчуттям самотності, неможливістю повернути минуле.

Отже, можна зауважити, що лірична героїня Оксани Забужко у віршах про кохання гендерно маркована. Оксана Забужко синтезує у собі риси прогресивної, інтелектуально й емоційно розвинутої особистості та патріархальної Берегині. Її моральні імперативи чітко визначені. Часто раціональна розміркованість героїні поступається місцем почуттям. Пристрасна, самовіддана, мудра і горда, розумна і безоглядна Жінка у поезіях здатна викликати бурю емоцій, пробудити шалену пристрасть, справжнє «високоякісне» почуття.

Таким чином, лірика Оксани Забужко завжди розгортає чи то житейський, чи то метафізичний, чи сюрреалістичний сюжети. І дуже часто ці сюжети є не чим іншим, як варіаціями на усталені теми літератури чи філософії. Саме це дає нам широке поле для дослідження поезій авторки.